Тема 1. "ВСТУП.  ОРИГІНАЛЬНА І ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ" (1 год.)

https://pidruchnyk.com.ua/586-lteratura-sayeva-10-klas.htm  (підручник для 10 класу, автор О.О. Ісаєва, Ж.В. Кліменко)  стор.7-9

Гра "Літературні перегони" (за посиланням https://learningapps.org/display?v=ps5ba0p3k18

СТЕНДАЛЬ "ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ"

Особливість  композиції твору

Оповідь ведеться від третьої особи. Кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею. Роман складається з 2 частин, та в житті героя композиційне виділяється три етапи: Вер'єр, Безансон, Париж. Кожен з них має однакову структуру: прибуття – адаптація    до   середовища – сходження – зовнішній і внутрішній конфлікти -  катастрофа).

 Кульмінаційні  центри роману

Сюжетний час в романі лінійний, бо немає ліричних відступів, порушень хронології подій. Всі події та образи згруповано навколо одного героя. Такий роман називається романом «єдиного героя».  Але це не заважає, а допомагає письменникові створити широке полотно звичаїв того часу. Вер'єр, Безансон, Париж -  це три основні центри і є композиційними стрижнями роману „Червоне і чорне".

 Роман небагатий на зовнішні події: хворобливий син тесляра Сореля, за мірками свого батька, невдаха Жульєн займається самоосвітою і потрапляє до будинку мера провінційного містечка Вер'єр на посаду вихователя його дітей. Жульєн дуже гордий з цього, бо не підозрює, що його купили щонайдешевше, та і то лише для того, щоб досадити буржуа Вально, який придбав дорогих коней.

         Палкому юнакові, несхожому на провінційних вискочок, допомагає жінка мера пані де Реналь, яка стає його коханкою і сприяє кар'єрі. Але анонімний лист Вально кладе край їхнім стосункам, і Жульєн змушений виїхати до Безансонської семінарії. Пізніше, після навчання у семінарії, за протекцією абата Пірара, юнак потрапляє у секретарі до багатого вельможі де Ла Моля. Дочка маркіза, Матильда, зрозумівши винятковість Жульєна, бере з ним таємний шлюб, завдяки чому той підноситься на недосяжну для свого походження висоту. Але лист пані де Реналь, написаний нею до маркіза за вимогою духівника, штовхає Жульєна на злочин – спробу вбити Луїзу пострілом у церкві.

Окрім зовнішнього сюжету у романі велике значення має також сюжет внутрішній, дія якого відбувається у душі та розумі головних героїв.

 

Символіка  кольорів у назві роману

 

На рукописі закінченого роману, що побачив світ під назвою «Червоне і чорне»,   Стендаль   спочатку  написав  «Жульєн   Сорель».   І  це  свідчить  про  те,   що письменник, перш за все, мав намір запропонувати читачеві художню історію життя і смерті юнака низького походження, який вимушений боротися за своє існування в умовах затхлої атмосфери епохи Реставрації. Але така назва звужувала рамки оповіді, зводила зміст роману саме до історії лише окремої особистості, що явно вступало у протиріччя з масштабом, соціальною і психологічною всеосяжністю створеного письменником твору. Тому роман вийшов у світ із символічною назвою «Червоне і чорне».

Роман мав підзаголовок — «Хроніка XIX ст.». Відомо, що підзаголовок, як правило, уточнює назву твору і певною мірою відображає ставлення автора до того, про що йде мова на його сторінках. Це у першу чергу стосується філософсько-психологічних творів, яким, за своєю суттю, і є роман Стендаля «Червоне і чорне».

Тому цілком можна припустити, що «червоне» у романі Стендаля символізує ідеалізовану епоху наполеонівських війн, з її сподіваннями на свободу, на необмежені для кожного стану права і можливості у досягненні марнолюбних устремлінь і героїчних звершень задля слави батьківщини і особистого успіху.

 «Чорне» ж – символ епохи Реставрації, епохи, що відродила «монархію-пережиток», станові привілеї та поклоніння золотому тільцю. Багряно-червоні відблиски минулого ніби підкреслюють у романі Стендаля чорні тіні теперішнього.

Але окрім політичного окрасу, можемо сказати, що й особиста доля головного   героя  роману Жульєна  Сореля  складається  немов  би  під  знаком боротьби цих двох опозиційних начал — «червоного» і «чорного». Де «червоне» - це віра, надія, любов, а «чорне» — облуда й лицемірство.

Можна також припустити, що „чорне" – це залізні закони реальності, згідно яких жив Жульєн, щоб досягти своїх цілей. Це честолюбство, лицемірство, гординя, ворожість, презирство, самолюбство, марнославство, високомірність та ін. А „червоне" - це шлях людського серця, це те, що в кінці роману все ж перемагає, це – кохання,  доброта, звичайне щастя, якого раніше не усвідомлював герой.

Однак заголовок роману і сьогодні викликає дискусії, тому що символіка «червоного» і «чорного», за довгі роки популярності творіння Стендаля, отримала масу тлумачень. В   «червоне» і «чорне» можна вкладати різні значення: «червоне» можна тлумачити як лють, вбивство, повстання, особливий стан душі, і майже так само можна тлумачити «чорне», досить лише глянути у словник, щоб побачити безмежні можливості, які мова пропонує читачеві на вибір... В залежності від сприйняття та зацікавленості читача можливі різні асоціації, окремі протиставлення, що можуть варіювати від розділу до розділу, від сторінки до сторінки:

Війна і мир,

Наполеон і Бурбони,

Революція і Реставрація, 

Виграш і програш у рулетці життя...

Символічна невизначеність назви обумовила її багатозначність, завдяки чому вона може вмістити у себе все багатство протиріч, що знайшли відображення у романі.

            Колись в одному зі своїх чисельних зошитів Стендаль записав: «Тільки те придатне для змалювання, що залишається цікавим і після того, як історія оголосить свій присуд». В  тому і полягає привабливість творів письменника, що дійсно великі творіння мистецтва слова є невичерпними у різноманітті їхнього прочитання. Тому кожне нове покоління читачів роману Стендаля «Червоне і чорне» буде знаходити в ньому все нові й нові смисли, співзвучні та актуальні часу його прочитання.

Ланцюжок  асоціацій стосовно цих кольорів.

 

 

Елементи сюжету	Сюжетні перипетії	Зміст і характер конфлікту
Експозиція	Розповідь про життя Жульєна Сореля в домі батька. Нездатність хлопця до фізичної праці, захоплення книгами викликають вороже ставлення до нього з боку батька- теслі та братів	Між освіченістю та неуцтвом, невіглаством; тонкою організацією душі та грубою фізичною силою.
Зав’язка	Мер міста пан де Реналь запрошує Жульєна гувернером до своїх дітей	Між бажаннями, можливостями Сореля і його низьким походженням; між захопленням високими ідеями, жагою наслідування кумирові Наполеону й становищем гувернера.
Розвиток дії	Кохання пані де Реналь; навчання в Безансонській семінарії; знайомство з маркізом де Ла-Моль, кохання Матильди. Просування Жульєна по службі. Питання про одруження з Матильдою. Лист пані де Реналь у відповідь на запит маркіза де Ла- Моля про особу Жульєна Сореля	Між справжніми почуттями та бажанням самоствердитися у від­повідному суспільстві; між духовними, інтелектуальними запитами Сореля та пануванням культу задоволення фізичних потреб у семінарії; між презирливим ставленням представників вищого класу до «плебеїв» і прагненням Сореля стати з ними на один щабель завдяки своєму розуму, здібностям і таланту.
Кульмінація	Постріл у церкві в пані де Реналь. Бажання Сореля з гідністю піти з життя	Між честолюбними уявленнями та реальними діями, між мріями та дійсністю.
Розв’язка	Роздуми Жульєна Сореля у в’язниці. Поведінка пані де Реналь та Матильди де Ла-Моль. Страта головного героя. Смерть пані де Реналь і глибоке горе та захоплення Матильди	Між бажаннями підвищити свій статус та звести рахунки з огидним йому світом; між справжнім кохан­ням і коханням заради досягнення корисливої мети; між провиною та покаранням.

 

 

Шлях Жульєна Сореля — це шлях злету чи шлях падіння? Образ головного героя.

Герой  роману Стендаля Жульєн Сорель — незвичайна, непересічна особистість. Він прагне, щоб людську гідність, розум та здібності поважали — незалежно від походження людини; щоб ці якості давали змогу зробити кар’єру, отримати відповідне моральне та матеріальне заохочення від суспільства. Мета, як бачимо, цілком відповідає здоровому глузду й загальнолюдським нормам. Проте тогочасне суспільство до цього ще не було готовим. Тому героєві доводиться йти до мети різними шляхами.

Світогляд Стендаля формувався під впливом ідей Просвітництва. Наріжною була для нього поширена у XVIII ст. ідея «природної людини». Людина поводитиметься морально тоді, коли буде вільною у виявленні власної неповторності. Суспільство псує людину тим, що змушує її дотримуватися суспільних умовностей. Тільки ті, хто живе за законами природи, можуть бути взірцем моральності й доброчинності. Цей принцип надавав певної єдності дещо суперечливим поглядам письменника, оскільки впродовж життя ключовими для Стендаля залишалися поняття «свобода», «енергія», «щастя». Безперечно, він розумів, що гармонія між зовнішнім світом і внутрішніми пориваннями людини, яку називають щастям, є тільки мрією, утопією, але все одно прагнув до того щастя, шукав його, хоча найчастіше це приносило йому лише розчарування.

У душі головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» відбувається боротьба «природи» та «цивілізації». Жульєн Сорель обирає для себе свідоме лицемірство, стримує власний темперамент; ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм учителем у мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожний свій крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина», яка живе в ньому, сплутує всі плани. Поступово він навчається добре контролювати власні інстинкти, і на той період припадають його найбільші успіхи.

Проаналізуйте етапи життя героя й визначте: до злету чи падіння вони належать.

·         Жульєн на посаді вихователя дітей мера міста пана де Реналя. Юнак закохується в пані де Реналь. Побачивши, що подобається їй, вирішує закохати її в себе й використати це для просування вгору. Що це?

·          Жульєн намагається грати роль «світського лева», але викликає лише сміх, адже йому бракує досвіду. Ці його намагання відлякують пані де Реналь. Під впливом темпераменту юнак забуває про роль і починає палати щирою пристрастю, при цьому домагається взаємності. Це що?

·         Незважаючи на романтику пристрасних почуттів, Сорель засвоює чимало «корисного» для майбутніх перемог, навчається краще розуміти оточуючих. «Це виховання любов’ю, яке провадилось жінкою зовсім недосвідченою, було для нього справжнім щастям. Жульєн безпосередньо побачив суспільство саме таким, яким воно тоді було»: «на перший план виступали різні складні інтриги». Це злет чи падіння?

·          У Безансонській семінарії Жульєн уважає, що серед обмежених і нерозвинених семінаристів він легко стане першим учнем, говорячи: «За Наполеона я був би сержантом, а серед цих майбутніх кюре я буду старшим вікарієм». І він дійсно стає першим, але не «своїм», не здобуває поваги, адже в очах посередності бути надто розумним — гріх гордині. Даремно Сорель силкується стати «як усі». Усе одно, «і після багатьох місяців невпинних зусиль Жульєн усе ще мав вигляд людини, що мислить». Як це розцінювати?

·         У Парижі, у родині де Ла-Молів, Жульєн знову діє через жінку. Його кохання вже «цивілізоване», нагадує цілеспрямовану облогу, націлену на те, щоб зламати гордість Матильди. Розігравши свою партію як по нотах, Сорель отримує все, про що мріяв: вродливу жінку, шляхетний титул і навіть офіцерський мундир. Але заплачено за це надто дорого: Сорель уже не мрійник, готовий померти за книжку, а самозакоханий егоїст. Почувши від Матильди звістку про присвоєння йому звання гусарського поручика, Жульєн говорить собі: «Отже, роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я примусив це горде страховисько покохати себе. Її батько не може жити без неї, а вона — без мене». Що це?

·          Саме в цей момент із Жульєном відбувається катастрофа: пані де Реналь пише маркізові де Ла-Молю про те, що Сорель — безсоромний кар’єрист, аморальна людина. Маркіз відмовляється віддати за нього свою дочку. Жульєн їде до Вер’єра, стріляє в пані де Реналь і потрапляє до в’язниці. Самотні години у в’язниці й каяття повернули його до «природного стану». Він відмовляється від допомоги, від самозахисту, на суді гордо заявивши: «Ви бачите перед собою простолюдина, обуреного проти свого низького походження. Ось мій злочин, добродії.» Як ви це розцінюєте?

 Висновок:

Життя героя складалося зі злетів і падінь, залежно від того, що брало гору — «природна людина» чи «цивілізована людина». Фінал твору свідчить про духовний злет Жульєна, хоча й дорогою ціною. Сутність  внутрішньої драми головного героя (зважаючи на авторський задум роману) полягає у боротьбі «природної людини» з «цивілізацією»; неможливості людям низького стану зберегти й проявити свою індивідуальність у тогочасному суспільстві.

 

  Новаторство Стендаля

в реалістичному відтворенні художньої моделі суспільства й людини

 Жанр соціально-побутового роману за часів Стендаля вже був певною мірою розроблений письменниками. Стендаль розглянув його з нової точки зору, як «дзеркало, з яким ідеш великою дорогою. Воно відбиває то блакитне небо, то брудні калюжі й вибоїни. Іде людина і несе те дзеркало, а ви цю людину звинувачуєте в неморальності! Її дзеркало відбиває багно, а ви звинувачуєте людину! Логічніше звинувачувати велику дорогу з її калюжами, а ще певніше — доглядача дороги, який допускає, щоб на ній стояли калюжі та скупчувалось багно».

 «Червоне і чорне» — переконливе свідчення новаторства Стендаля-романіста. Тут органічно пов’язані риси психологічного та соціального роману.

Психологічний  роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності в душі героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Виражається це поєднання, зокрема, у тому, що головну тему твору — зіткнення різних історичних часів (духу Великої революції, інстинктивним носієм якого є Жульєн, і нудної повсякденності Реставрації) — письменник розглядає саме як психологічну проблему і внутрішній конфлікт головного героя на тлі широкої панорами французького суспільства; зі звичайної кримінальної хроніки Стендаль зробив справжню «хроніку ХІХ століття».

Основні  групи французького суспільства часів Стендаля

У романі змальовано основні прошарки французького суспільства тих часів (нова буржуазія (Вально) і стара аристократія (де Реналь), великий світ політики (де Ла-Моль)); провінційні міста Вер’єр та Безансон, столиця Франції Париж; боротьбу між єзуїтами та янсеністами та ін. Кожен характер психологічно вмотивований, що є новим авторським внеском Стендаля в літературу.

Вища аристократія Парижа

Маркіз де Ла-Моль, його донька Матильда, відвідувачі їх салону та ін.

Духовенство Безансона

Абат Пірар, Фрілер, єпископ, семінаристи та ін.

Мешканці провінції (місто Вер’єр)

Дворянство: де Реналі; буржуазія: Вально, Фуке; духовенство: абати Шелан, Малон; міщанство: Сорелі, полковий лікар, полковий мировий суддя.

 Новаторським у творі Стендаля є також об’єктивне та критичне зображення звичаїв різних верств суспільства.

«“Мені треба випити пуншу і танцювати до знемоги,— сказа­ла вона сама собі,— оберу зараз найблискучішого кавалера і за всяку ціну приверну загальну увагу. А ось, до речі, цей знаменитий зухвалець граф де Фервак”. Вона прийняла його запрошення і вони пішли танцювати».

·         • «“Подивимось,— думала вона,— хто з нас двох зухваліший, але, щоб досхочу поглузувати з нього, треба його викликати на розмову”. Скоро всі інші пари танцювали кадриль тільки для годиться — нікому не хотілося пропустити жодної з дотепних і дошкульних реплік Матильди. Пан де Фервак був у замішан­ні: за браком думок він вдавався до красивих фраз і корчив незадоволені міни. Матильда, що була роздратована, жорстоко з нього глузувала і набула в його особі ворога».

·         • Зображені звичаї вищого світу: суцільні розваги, лицемірство, інтриги, плітки, відсутність серйозних думок та ін.

Твір Стендаля «Червоне і чорне» містить у собі й риси філософського роману, що також є новаторським підходом автора.

Герої роману постійно сперечаються з приводу найскладніших філософських, ідеологічних, естетичних тем свого часу. Наприклад, на балу Жульєн обговорює з графом Альтамірою можливість застосування насильства заради досягнення благородної мети. Пригадайте цей епізод: «Ну, знаєте,— сказав Жульєн,— мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав би хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом».

Прокоментуйте процитований епізод. Як ви вважаєте, під впливом чиїх ідей в Жульєна Сореля виникла така думка?

(Наполеона, яким він таємно захоплювався,.)

 Прокоментуйте вислів одного із персонажів роману:«Політика — то камінь, прив’язаний на шию літератури, який може її потопити менш ніж за півроку. Політика серед витворів уяви — те саме, що постріл з пістолета під час концерту. Цей звук оглушливий, але позбавлений будь-якої виразності. Він не гармонує з жодним інструментом».

(Мистецтво не повинно служити політиці, підпорядковуватися їй.)

Риси  новаторства роману Стендаля «Червоне і чорне»:

·         Психологізм.

·         Об’єктивне й критичне зображення дійсності.

·         Філософічність.

·         Широке застосування прийому контрастів.

 

 

Роман  «Червоне і чорне». Анкета роману. 

 

Автор Фредерік Стендаль.

Назва «Червоне і чорне. Хроніка ХІХ ст..»

Країна  Франція.

Рік написання 1831.

Художній метод: класичний реалізм.

Жанр: соціально-психологічний роман; роман "єдиного героя"( усі події' та образи згруповано навколо одного героя.).; роман виховання.

Філософська основа роману - Сенсуалізм – тільки пристрасть спонукає людину до дій і подвигів.

Ідейно-художній центр роману: життєві іспити Жульєна Сореля.

Тема: трагічна доля талановитого плебея у Франції доби Реставрації.

Художній час — доба Реставрації ЗО –і рр.ХІХ ст.

Художній простір — Франція(від провінції до столиці).

Сюжетний час роману. Лінійний — немає ліричних відступів, порушень хронології  подій.

Конфлікт:між почуттями і розумом; талановита особистість і суспільство.

Проблематика:

- проблема молодої людини з народу, яка не може реалізувати свої здібності;

- проблеми політики, релігії, морально-етичні.

Композиція. Оповідь ведеться від третьої особи, кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею.

Роман складається з 2-х частин, однак у житті героя можна виділити 3 етапи: Вєр'єр, Безансон, Париж.

Кожен з них має однакову структуру: прибуття, адаптація до середовища, налагодження взаємин, зовнішній і внутрішній конфлікти — катастрофа, -хронікально-лінійний характер (біографія героя) - історія духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.

Головне - дія внутрішня, яку перенесено в душу і розум героя: перед кожним вчинком, від якого залежить подальший розвиток подій, Жульєн Сорель доскіпливо аналізує кожну ситуацію і себе в ній.

Елементи сюжету:

Зав’язка – гувернер у мера; "розкішна церква" – це зовнішнє багатство, до якого   прагне Сорель; церква – темна, оббита червоною тканиною.

Розвиток дії – кохання до пані де Реналь;

-лицемірство у семінарії;

-у салоні де Ла Моля;

-кохання Матильди.

Кульмінація – постріл у пані де Регаль; в’язниці.

Розв`язка – суд; "нова церква" – відкриття, яке зробив Сорель у своїй душі.

Система образів:

Мешканці провінції- містечка Вер'єр: дворянство - пани де Реналь;

буржуазія - Вально, Фуке; духовенство - абат Шелан;

міщанство - Сорелі, полковий лікар армії Наполеона та суддя.

Духовенство Безансона: семінаристи; абати: Пірар, Фрілер, Милон, єпископ Агдський.

Вища аристократія Парижа: родина маркіза де Ла-Моль і відвідувачі його салону.

Художні особливості, самоаналіз, психологізм,  внутрішні монологи, антитеза  (протиставлення двох світів).

Психологізм роману:головні події відбуваються у душі та розумі героя; завдяки внутрішнім монологам, ми переживаємо справжню історію людської душі.

Символіка назви роману.Сенс  назви твору.

"...час має свій колір", — вважав письменник. "Червоне і чорне" - це і чорно-червоне поле рулетки, що притягає гравця, який шукає щастя, випробовує долю; і колір сутани священика та військового мундира; колір реакції, мороку, смерті - і крові, колір революції. Час поєднав у собі ці кольори: червоне і чорне.

  

Червоне	Чорне
Жюльєн Колір форми солдатів наполеонівської армії; життя, вогонь, пошуки самого себе, потяг до подвигу, любов мрія революція життя	Сорель сутана (чорні костюми) смерть життя задля користі, гра на публіку плазування, ненависть реальність реакція смер

 

Літературне життя Франції XIX ст.

 Франція - батьківщина геніїв світового значення, арена бурхливих історичних подій, вишуканих смаків... І ще багато-багато подібного можна сказати про країну, за площею та чисельністю населення схожою на нашу.

Падіння Наполеона у 1814 р відкрило нову сторінку в історії країни, період Реставрації - повернення на трон Бурбонів – спочатку Людовіка XVIII, далі – Карла X. Однак спроби революцій завершились згодом поваленням монархії. Революція 1830 р. скинула династію Бурбонів, на трон був посаджений король Луї Філіп Орлеанський. Але наступна революція 1848 р покінчила із монархією Луї Філіпа.

 Основним напрямом у мистецтві та літературі цього періоду був романтизм та реалізм..

Романтизм – літературно-мистецький напрямок, який сформувався на межі ХVIII та ХІХ століть.

Характерні ознаки:

відмова від реалістичного зображення дійсності;

увага до внутрішнього світу людини;

неприйняття буденності;

захоплення містичним, фантастичним, звернення до фольклору, міфології, зображення екзотичних країн.

 Головний герой – людина великих пристрастей, здатна на незвичайні дії, занурена у свій внутрішній світ, іноді дивакувата. Герой завжди індивідуалізований.

 

Реалізм – художній напрямок, що домінував в літературі та мистецтві у другій половині ХІХ ст.

Риси французького реалізму:

·          Негативна критика суспільства та окремих його представників, співчутливе зображення „маленької людини".

·          Широкий демократизм та показ усіх верств суспільства.

·          Увага до душевного життя людини, до почуттів: зародження та подальший розвиток психологізму в літературі.

·         Зображення типових характерів, портретність.

 

Психологізм у літературі реалізму.

  Психологізм художнього твору – це звернення митця до внутрішнього світу своїх персонажів, їх думок, переживань, почуттів. Психологізм, як такий, наявний у кожному творі художньої словесності, адже, як правило, в центрі його опиняються історія життя, становлення характеру, формування особистості людини.

В реалістичній літературі внутрішній світ і поведінка героїв несуть на собі, як правило, печатку часу. Письменник нерідко показує пряму залежність їхніх соціальних, моральних та релігійних уявлень від умов існування в даному суспільстві, приділяє велику увагу соціально-побутовому фонові часу. Головним пізнавальним надбанням реалізму є зображення характерів та цілісного духовного життя особистості, виявлення ряду почуттів, притаманних різним типам особистості, душевних драм, - всього того, що складає життя людського духа. Отже, головним моментом при розгляді психологізму в реалістичній літературі є те, що реалістична образність має тенденцію до вираження внутрішнього світу в його безмежному змісті на основі зовнішньої реальності.

Художні відкриття прозаїків XIX ст., які звернулися до психології людини, мали надзвичайно велике значення для подальшого розвитку літератури. Відкриття людини як складного комплексу різних процесів і станів, малопомітних душевних порухів знаменувало собою появу нових рівнів художнього освоєння світу. Закономірно, що інтерес до внутрішнього світу людини став домінуючим у другій половині XIX ст. і майже впродовж всього XX ст.

 

Психологічні  відкриття у романі «Червоне і чорне».

   Роман „Червоне і чорне" за жанром є соціально-психологічним романом, своєрідним історико-філософським та морально-психологічним дослідженням, як суспільного життя, так і характеру окремої особистості, що формується під впливом реалій сучасного їй світу. Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя. Це психологічні стани боріння, сум'яття, лицемірства, закоханості, замкненості, пристосовництва, зосередженості на собі та ін. Ними супроводжуються процеси становлення і формування характеру, самоствердження особистості, взаємодія із зовнішнім середовищем, вибір життєвого шляху і очікування смерті.

„Червоне і чорне" не просто історія загибелі ловця удачі, а трагедія героїчної за своїми здібностями особистості, якій „не дали змоги відбутися".

Стендаль широко, віртуозно використав новаторське відкриття – сповнений  драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях Жульєна, пані де Реналь і Матильди де ла Моль – внутрішня  дія, продовженням якої є невіддільні від неї вчинки.

 Внутрішній монолог –  різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання.

 Соціально-психологічний роман – різновид жанру роману, в якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя із соціальними обставинами, досліджується зв’язок між духовним станом особистості та суспільними умовами, глибоко розкрито психологію персонажів, мотиви їхніх вчинків,роздуми, почуття, що свідчать про стан суспільства взагалі та його вплив на внутрішній світ людей.

 

Новаторські  відкриття Стендаля

 

·         Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя.

·         Для Стендаля психології людини поза історією не існує, пізнати особистість для нього – означає проникнути у таємні закони історичних подій.

·         Стендаль порівнював митця із „дзеркалом", яке „ відображає то небесну блакить, то брудні калюжі та вибоїни".

·         Новаторське відкриття Стендаля – сповнений драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях героїв.

·         В  глибоко  інтелектуальному  образі  Жульєна – героя, для якого характерна напружена робота думки, знаходить вияв остаточна перемога нового способу зображувати людей.

·         У  романі   стикаються  дві  точки  зору:   читач   бачить  усе,   що відбувається  у „Червоному і чорному", і очима Жульєна, і очима автора.

·         Історії   формування   внутрішнього   світу   Жульєна   Сореля   підпорядкована і композиція роману. Вона має не тільки хронікально-лінійний характер (біографія героя),  а й включає в себе історію духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.

·         Форма оповіді, що ведеться від третьої особи з переключенням зі світу зовнішнього у світ внутрішній.

·         Читач – свідок внутрішніх монологів героя.

·         «Хроніка часу» поєднується з «хронікою життя» головного героя.

·         Психологізм присутній у самій назві твору.

 

"Червоне і чорне" - не просто історія загибелі ловця вдачі, а трагедія героїчної за своїми здібностями особистості, яку спотворили, якій не дали змоги відбутися. 

 

 Людське життя, як і природа, сповнене контрастів. День та ніч, спека та мороз, добро та зло, молодість та старість, благородна мета та неблагородні засоби її досягнення. Такими контрастами пронизаний один із найкращих творів Стендаля «Червоне і чорне», про що свідчить уже сама його назва.

В основу роману «Червоне і чорне» (1831)  покладено реальну подію: вбивство юнаком низького походження — гувернером Берте — коханки, матері своїх вихованців. Але сам факт був лише поштовхом для задуму, у якому окрема людська доля стала синтезом вираження трагедії віку. У творі є підзаголовок: «Xроніка XIX століття» і зазначено час дії: 1827 рік. Такого в літературі ще не було: абсолютно конкретна реальність сучасної авторові доби скрупульозно відтворена, але не стільки в побутовому плані (звичаї, побут, інтер’єр), скільки в психологічному — як пошук обдарованою молодою людиною свого місця в житті, щастя, крах на цьому шляху через зіткнення з буржуазною дійсністю: суспільство вбиває молодих людей — вихідців із «низів», якщо вони намагаються реалізувати свою особистість, виділяються із середовища, що їх оточує.

 

 

Епіграфом до першого розділу Стендаль поставив слова Дантона:«Правда, гірка правда». Правда ця була особливо гіркою тому, що й герой роману Жульєн Сорель, і сам автор «запізнилися народитися», з’явилися на світ у жорстоку епоху, коли «старе вже вмерло, а нове не встигло народитися». Не випадково письменник неодноразово підкреслює, що провідними кольорами цієї доби стали сірий (мундир чиновника, сутана священика) та чорний (колір загибелі всіх надій). Звідси й різкий контраст «червоного й чорного» в заголовку: життя та смерть, реакція та революція, повнокровне буття та жалюгідне існування.

 Висновки:

Роман  Стендаля «Червоне і чорне» є багатоплановим, багатоаспектним твором.

Найвиразніші аспекти роману — соціально-політичний (яскраво відображені умонастрої доби) та психологічний (розкриті порухи душі героя, мотивація його вчинків і дій).

«Силою свого таланту,— писав про Стендаля Горький,— він підняв зовсім буденний кримінальний злочин на ступінь філософського дослідження суспільного ладу буржуазії на початку XIX століття». Стендаль не тільки досліджує індивідуальні явища, але й уміло викриває їх мотиви, що випливають із характеру тогочасного суспільства. Його аналізування психології героїв — це аналізування соціальної психології. Саме тому конфлікт головного героя роману Жульєна Сореля із суспільством становить сюжетний стрижень твору.

 

Роман мав підзаголовок — «Хроніка XIX ст.». Відомо, що підзаголовок, як правило, уточнює назву твору і певною мірою відображає ставлення автора до того, про що йде мова на його сторінках. Це у першу чергу стосується філософсько-психологічних творів, яким, за своєю суттю, і є роман Стендаля «Червоне і чорне».

Тому цілком можна припустити, що «червоне» у романі Стендаля символізує ідеалізовану епоху наполеонівських війн, з її сподіваннями на свободу, на необмежені для кожного стану права і можливості у досягненні марнолюбних устремлінь і героїчних звершень задля слави батьківщини і особистого успіху.

 «Чорне» ж – символ епохи Реставрації, епохи, що відродила «монархію-пережиток», станові привілеї та поклоніння золотому тільцю. Багряно-червоні відблиски минулого ніби підкреслюють у романі Стендаля чорні тіні теперішнього.

Але окрім політичного окрасу, можемо сказати, що й особиста доля головного   героя  роману Жульєна  Сореля  складається  немов  би  під  знаком боротьби цих двох опозиційних начал — «червоного» і «чорного». Де «червоне» - це віра, надія, любов, а «чорне» — облуда й лицемірство.

Можна також припустити, що „чорне" – це залізні закони реальності, згідно яких жив Жульєн, щоб досягти своїх цілей. Це честолюбство, лицемірство, гординя, ворожість, презирство, самолюбство, марнославство, високомірність та ін. А „червоне" - це шлях людського серця, це те, що в кінці роману все ж перемагає, це – кохання,  доброта, звичайне щастя, якого раніше не усвідомлював герой.

Однак заголовок роману і сьогодні викликає дискусії, тому що символіка «червоного» і «чорного», за довгі роки популярності творіння Стендаля, отримала масу тлумачень. В   «червоне» і «чорне» можна вкладати різні значення: «червоне» можна тлумачити як лють, вбивство, повстання, особливий стан душі, і майже так само можна тлумачити «чорне», досить лише глянути у словник, щоб побачити безмежні можливості, які мова пропонує читачеві на вибір... В залежності від сприйняття та зацікавленості читача можливі різні асоціації, окремі протиставлення, що можуть варіювати від розділу до розділу, від сторінки до сторінки:

Війна і мир,

Наполеон і Бурбони,

Революція і Реставрація, 

Виграш і програш у рулетці життя...

Символічна невизначеність назви обумовила її багатозначність, завдяки чому вона може вмістити у себе все багатство протиріч, що знайшли відображення у романі.

            Колись в одному зі своїх чисельних зошитів Стендаль записав: «Тільки те придатне для змалювання, що залишається цікавим і після того, як історія оголосить свій присуд». В  тому і полягає привабливість творів письменника, що дійсно великі творіння мистецтва слова є невичерпними у різноманітті їхнього прочитання. Тому кожне нове покоління читачів роману Стендаля «Червоне і чорне» буде знаходити в ньому все нові й нові смисли, співзвучні та актуальні часу його прочитання.

Ланцюжок  асоціацій стосовно цих кольорів.

 

 

Твір Стендаля «Червоне і чорне» містить у собі й риси філософського роману, що також є новаторським підходом автора.

Герої роману постійно сперечаються з приводу найскладніших філософських, ідеологічних, естетичних тем свого часу. Наприклад, на балу Жульєн обговорює з графом Альтамірою можливість застосування насильства заради досягнення благородної мети. Пригадайте цей епізод: «Ну, знаєте,— сказав Жульєн,— мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав би хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом».

Прокоментуйте процитований епізод. Як ви вважаєте, під впливом чиїх ідей в Жульєна Сореля виникла така думка?

(Наполеона, яким він таємно захоплювався,.)

 Прокоментуйте вислів одного із персонажів роману:«Політика — то камінь, прив’язаний на шию літератури, який може її потопити менш ніж за півроку. Політика серед витворів уяви — те саме, що постріл з пістолета під час концерту. Цей звук оглушливий, але позбавлений будь-якої виразності. Він не гармонує з жодним інструментом».

(Мистецтво не повинно служити політиці, підпорядковуватися їй.)

Риси  новаторства роману Стендаля «Червоне і чорне»:

·         Психологізм.

·         Об’єктивне й критичне зображення дійсності.

·         Філософічність.

·         Широке застосування прийому контрастів.