ГОТУЄМОСЬ ДО ОЛІМПІАДИ!!!
О.де Бальзак (1799-1850)
Анкета письменника:
Ім’я. Оноре де Бальзак
Місце народження. місто Тур, Франція
День народження. 20 травня 1799 року.
Батьки. Батько письменника – Бернар Франсуа Бальза (1746-1829), колишній селянин, завдяки своєму практичному розуму й рідкісній енергії домігся досить високих на той час для провінції посад
помічника мера й попечителя головної міської лікарні.
Мати – Анна Лаура Саламб’є (1778—1853) - донька паризького торговця.
В сім’ї Бальзаків було четверо дітей: Оноре, Лора, Лоранса, Анрі
Дитинство майбутнього письменника було безрадісним. Мати і батько мало приділяли увагу старшому сину. Подругою Оноре була сестра Лора.
Навчався у Вандомському коледжі, Паризькій школі права, відвідував лекції у Сорбонському університеті.
Працював писарем у конторі адвоката Мервіля, а потім у конторі нотаріуса Пассе.
Мрія стати письменником. Отримав від батьків 2 роки фінансової підтримки для написання шедевру.
Невдалі спроби: трагедія “Кромвель”, готичні романи.
Перший успіх. 1829 р. роман “Шуани”.
Задум про об'єднання творів у цикл “Людська комедія” 1833 р.
Таємнича Іноземка - українська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку Верхівня поблизу Бердичева.
Одруження з Евеліною Ганською 14 березня 1850 р.
День смерті. 18 серпня 1850 року, Париж.
Головний твір -- «Людська комедія» (1833-1848).
Найвідоміші твори: «Шагренева шкіра», Тридцятирічна жінка», «Євгенія Гранде», «Гобсек», «Полковник Шабер», «Лілія долин», «Сільський лікар», «У пошуках абсолюту», «Батько Горіо», Втрачені
ілюзії», «Сільський священик», «Господарство холостяка», «Селяни», «Кузен Понс», «Кузина Бетта».
Новаторство Бальзака
1. Письменник утвердив реалізм у літ ХІХ ст..
2. У своїх творах звернувся до реального життя, підняв «антихудожні» теми:
- збагачення і банкрутство;
- спекуляція земельними ділянками;
- фінансові авантюри;
- боротьба навколо заповіту.
3. Створив новий літературний жанр – цикл романів
Влада золота та її філософія в повісті О. де Бальзака «Гобсек»
Повість «Гобсек» є складовою частиною «Людської комедії». Незважаючи на її невеликий обсяг, Бальзак надавав творові великого значення, про що свідчить хоча б непритаманна письменникові
ретельність (надруковано три варіанти) у шліфуванні первинного тексту.
Повість «Гобсек» складається з трьох історій.
1. Передусім, це історія оповідача, адвоката Дервіля, який допоміг віконтесі де Гран- льє повернути свої статки, відібрані під час революції, і хоче прислужитися ще раз,
посприявши Каміллі в її намірі вийти заміж за молодого графа де Ресто.
2. Друга — і центральна — історія про старого лихваря Гобсека, з яким доля пов’язала Дервіля.
3. Нарешті, це трагічна історія родини де Ресто. Графиня, віддавши всі гроші коханцеві Максиму де Траю, чинить злочин, щоб забезпечити своїх молодших дітей, яким старий
граф де Ресто не був батьком.
В образі головного героя Бальзак поєднав риси реалізму (детально описавши механізм позичання грошей, кількість відсотків) іромантизму(самотність і загадковість багатія —
достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал; цей персонаж по-романтичному контрастний — «скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне»).
Анкета повісті О. де Бальзак «Гобсек»
1. Історія створення.
"Небезпеки безпутного життя"(1830) -- історія розпаду дворянської родини де Ресто. Образи Анастазі де Ресто і Максима де Трая були об'єктами критики. І якби не добрий Гобсек, дітям Анастазі
загрожувало б зубожіння. Гобсек віддав молодому Ернесту де Ресто майно, необхідне для шлюбу, за що Анастазі добивалась для лихваря дворянського звання.
"Батечко Гобсек"(1835). -- головний герой Гобсек і повість закінчувалася описом затхлої комори вмираючого лихваря.
"Гобсек"(1842) --- відображено страшне спотворення людини владою золота. Навіть ім'я героя у перекладі символічне - "живоїд". Живоїд – це людина, яка наживається на інших або жорстоко з ними
поводиться
2. Жанр. Повість
3. Дія у повісті відбувається взимку у 1829—1830р. Це Франція періоду останніх років правління Бурбонів напередодні Липневої буржуазної революції 1830 р.
4. Композиція. Рамкова композиція: оповідання в оповіданні. Адвокат Дервіль розповідає графині де Гранльє історію, яка стосується самого початку його кар’єри і може змінити погляд вищого
кола паризького суспільства на положення Ернеста де Ресто, в якого закохана Камілла де Гранльє.
5. Твір входить до «Етюдів про звичаї» («Сцени приватного життя »). Тут змальоване соціальне явище («влада золота», яка стає найголовнішою у суспільстві), досліджена "історія
людського серця" (втрата істинних життєвих орієнтирів Гобсеком) та "історія суспільства" (в якому «золото — духовна сутність»).
6. Тема: зображення впливу «золотого мішка» на внутрішній світ людини.
7. Ідея: гроші - не винні, оскільки вони тільки умовність, яку вигадали люди; важливо хто ними володіє та з якою метою використовує.
8. Конфлікт: почуття - розум, буржуазне суспільство - талановита особистість.
9. Система образів. Адвокат та нотаріус Дервіль, віконтеса де Гранльє та її донька Камілла, лихвар Гобсек, швея Фанні Мальво, Анастазі де Ресто, її чоловік – граф де Ресто та син
Ернест де Ресто, Максим де Трай
10. Біографія Гобсека
ü Ім’я: Жан-Естер Ван Гобсек
ü Дата народження: 1740 р.
ü Місце народження: передмістя Антверпена
ü Місце проживання: Париж, вулиця де Гре
ü Мати: єврейка
ü Батько: голландець
ü Дитинство: у 10 років - юнга на кораблі
ü Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч
смертельних небезпек»; учасник громадянської війни у США, корсар, золотошукач
ü Сімейний стан: неодружений, дітей не має
ü Родичі: сестра, онука сестри - Сара ван Гобсек, її донька - Вогник
ü Основне заняття: лихвар
ü Статки: «його багатство зберігалося, мабуть, у банківських склепах. Він сам стягав гроші по векселях, бігаючи по всьому Парижу»
11. Портрет Гобсека.
Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні
брови».
Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору».
Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла».
Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик».
Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта».
Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук.
Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».
12. Будинок Гобсека
Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих на монастирські келії, освітлені малесенькими
віконцями.
«Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця».
Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна на письмовому столі - до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки в
каміні, завжди присипані купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.
13. Епітети, які характеризують Гобсека: глитай, лихвар, людина-автомат, людина-вексель, золотий ідол, привид помсти, докір сумління, скнара, філософ, справжній удав, створіння нице,
створіння шляхетне, філософ зі школи циніків, старий малюк, жмикрут, казкове страховище, фантастичний ідол, голландець, гідний пензля Рембрандта.
14. Життєвий кодекс Гобсека
«Незрушне лише одне почуття, яким нас наділила природа,— інстинкт самозбереження».
«Найтривкіша з усіх насолод — марнославтсво. Марнославство — це наше "я"».
«Щастя знаходить той, хто вміє застосувати свої здібності за будь-яких обставин».
«Щастя або в сильних емоціях, які підточують наше життя, або в розмірених заняттях».
«Я не вірю нічому».
«Повсюди точиться боротьба між бідними і багатими вона неминуча. Отож краще самому визискувати, ніж дозволяти, щоб визискували тебе».
«Для того, хто мусив пристосовуватися до різних суспільних мірок, усякі ваші переконання та правила моралі — пусті слова».
«А влада і втіха — хіба не основи нашого нового суспільного ладу?»
«Я досить багатий, щоб купувати людську совість».
«Я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади».
«У мене погляд, як у Господа Бога, я зазираю в душі».
«Я читаю в серцях, від мене ніщо не сховається».
«Усі людські пристрасті, розпалені зіткненням інтересів у вашому нинішньому суспільстві, проходять переді мною, і я влаштовую їм огляд..., вивчаючи усі потаємні пружини, що рухають людством».
15. «Філософія золота» — система поглядів Гобсека на роль грошей, золота у житті суспільства та окремої людини
«...з усіх земних благ варто домагатися тільки...золота».
«У золоті зосереджені всі сили людства».
«Задовольнити марнославство — «найтривкішу з усіх насолод» — можна тільки золотом».
«Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль... у золоті все це є в зародку...»
«Хіба можуть у чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом?.. Я міг би, якби захотів, володіти найпрекраснішими жінками і купувати чиї завгодно пестощі».
«Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами»
«Життя— це машина, яку приводять у рух гроші».
«Золото — ось душа вашого нинішнього суспільства».
16. Позитивні та негативні риси характеру
Позитивні
негативні
Працелюбність, гострий розум, феноменальна пам’ять, прозорливість,
скромність, енергія, самовладання, комерційний досвід, знання психології людини.
Корисливий, скупий; живе подвійним життям, удаючи із себе майже злидаря; боїться оточуючих, підозрює в кожній людині злодія;
заручник власної жадібності; жалюгідний, егоїст.
17. Вчинки Гобсека, що свідчать про ницість і шляхетність.
Ницість
Шляхетність
Поняття «обов'язок», «мораль», «переконання» вважає пустими словами, бо керується в житті не високими принципами, а корисливими інтересами; відмовився від усіх своїх рідних, розглядає родинні
стосунки як загрозу для свого багатства; живе подвійним життям, удаючи із себе майже злидаря, приховує, що багатий, бо боїться оточуючих, підозрює в кожній людині злодія;
вистежує свою здобич, добре знає людські слабкості й вади і використовує їх для власного збагачення; скував свої бажання лихварським аскетизмом, веде злиденне життя, обмежуючи себе у всьому, щоб
не витрачати кошти, тобто став заручником власної жадібності; відчуває протиприродне задоволення, спостерігаючи егоїстичні пристрасті людей, що ведуть їх до розорення та загибелі;
у своєму маніякальному прагненні до збагачення не нехтує жодною, навіть найменшою, можливістю отримати зиск хоч би жахливою для людини ціною; живе з усвідомленням безмежної влади над людьми,
вважаючи себе майже Богом, який має право судити їх та карати;
утратив людську подобу, перетворившись на людину-вексель, що автоматично накопичує гроші, розгубив усі притаманні людям природні почуття.
як фінансовий хижак (глитай, сухоглот, скнара) — страшний, як людина — жалюгідний
У фінансових справах виявляє своєрідну «чесність», бо користується лише дозволеними з точки зору закону методами («найчесніша людина в Парижі», за словами Дервіля); завжди виконує взяті на себе
зобов'язання і вимагає цього ж від своїх клієнтів;
має глибокий аналітичний розум, здатний оцінити рівень будь-якої особистості;
пройшов сувору життєву школу, власним розумом, хитрістю сам усього досяг у житті;
цінує в людях працелюбність, чесність, порядність (Дервіль, Фанні), співчуває тим, хто живе відповідно до своїх можливостей;
надає Дервілю фінансову допомогу (кредит під достатньо низькі відсотки), бо цінує його прагнення досягти успіху в житті власними силами;
справедливо засуджує тих, хто бездумним прагненням до насолод руйнує не лише власне життя, але завдає шкоди близьким людям;
неперевершений психолог, глибоко розуміє людей, вміє читати в їхніх душах, прогнозувати їхні вчинки; знавець і цінитель краси, мистецтва, має вишуканий художній смак, переважаючи в цьому навіть
аристократів, має сильний характер і здатен захистити атасну гідність (епізод з Максимом де Траєм, коли Гобсек був готовий стрілятися з ним через образу)
18. Сталення Гобсека до інших героїв
Дервіль
поважає, підтримує
Фанні Мальво
співчуває
Анастазі де Ресто
цинічно карає
граф де Ресто
розуміє, допомагає
Ернест де Ресто
піклується
Максим де Трай
зневажає
19. Підсумок життя Гобсека. Самотність, агонія у будинку повному загниваючих продуктів. Повна деградація особистості. Починав лихварем, а закінчив
жмикрутом. В Мороці Нічого зник філософ, цинік, старий малюк, казкове страховище. Залишилися тисячофранкові білети, гора коштовностей і подарунків, дух тління і гнилизни, огидних запахів.
20. Риси реалізму та романтизму у повісті
Риси реалізму
Риси романтизму
опис життя Франції 1829-1830 рр. (історична конкретика);
точність деталей;
докладний опис фінансових дій;
типовість ситуацій;
соціально-побутова характеристика героїв.
самотність головного героя;
минуле Гобсека - загадка;
Гобсек - сильна та незвичайна особистість;
грандіозні масштаби діяльності Гобсека;
винятковий розум Гобсека, його романтичний світогляд.
Прокоментуйте наведені далі твердження Гобсека.
· «Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль. Так от, у золоті все це є у зародку, і воно все дає у житті».
· «Переконання і мораль — пусті слова. Непохитне тільки одне-єдине почуття, яким наділила нас природа: «інстинкт самозбереження», або «особистий інтерес»». З усіх земних
благ є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це -золото. У золоті втілено всі людські сили».
· «Нещастя навчить його [графа де Ресто] знати ціну грошам і людям, чоловікам і жінкам. Нехай поплаває по паризькому морю. А коли стане вправним лоцманом, ми дамо йому
корабель».
· «Краще самому утискувати, ніж дозволяти, щоб тебе утискували інші».
Гобсек:
Скупий, діловий, з почуттям справедливості, безсердечний, спостережливий, гарний психолог, філософ, романтик, потайний, розумний, владолюбний,
Гобсек — суперечлива людина.
Гобсек — аморальна людина, одержима ідеєю влади над людьми.
Гобсек має великий життєвий досвід, знає психологію людей, інколи чинить чесно та розумно.
Гобсек — благородний месник, що карає розбещену аристократію за її гріхи.
Гобсек — «змій-спокусник», у нього завжди можна позичити гроші.
Гобсек — хвора людина.
Переважають негативні риси, особливо наприкінці життя.
Не обділений почуттям справедливості, негативно ставиться до марнотратства, вад аристократії.
Смішний у своїй жадібності.
Романтично-загадковий.
Висновок:
Ім’я головного героя повісті Бальзака — Гобсек — не є випадковим. Воно означає те, що є сутністю героя — «живоглот», «глитай», «сухоглот», і розуміти це можна так: Гобсек поглинав, збирав золото,
а золото поглинало його.
Головний герой повісті мільйонер-лихвар - один із володарів нової Франції. Особистість сильна, виняткова, Гобсек внутрішньо суперечливий. «У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підле
створіння і піднесене», - каже про нього адвокат Дервіль, від імені якого ведеться розповідь. Лихварство - сфера практичної діяльності Гобсека. Віддаючи гроші в борг під великі відсотки, він
фактично грабує своїх клієнтів, користуючись їх повною залежністю від нього.
Герой наділений безмежною пристрастю - жадібністю до грошей. Величезна сила характеру цього лихваря, його витончений розум і знання людей підпорядковуються одній-єдиній меті - накопичення. Гобсек
- жорстокий капіталіст. Він безжально, щодня бореться з конкурентами і нещадно експлуатує клієнтів. Маючи мільйони, Гобсек живе в старій кімнаті, сам ходить до кредиторів, причому пішки, і
пишається тим, що платить лише сім франків податків. Опинившись у кімнаті лихваря, Дервіль заглянув у камін і звернув увагу на те, що навіть взимку вогонь ледве-ледве горів.
Складно уявити, що в цьому приміщенні жив справжній мільйонер. Найкраще характер Гобсека розкриває опис запасів, які Дервіль знайшов після його смерті: зниклі харчові продукти поряд з дорогою
посудом, книгами, вазами, картинами, і гроші, які лихвар ховав по всій кімнаті. Причиною такого нагромадження товарів була жадібність Гобсека - бажаючи заробити більше, він ставив занадто високі
ціни на товар. За словами Дервиля, це було проявом одночасно скупості та своєрідності характеру.
Торкаючись до золота, Гобсек переставав контролювати себе і втрачав розум. В образі героя письменник об'єднав всі свої спостереження за лихварями, банкірами і звичайними людьми, які мають справу
з грошима, і створив узагальнений образ - тип, який не є точним відображенням дійсності, але при цьому розкриває глибинну правду про світ людей, що проливає світло на головні закони їх існування.
Педантичний і бездушний («людина-автомат», «людина-вексель»), Гобсек - живе втілення тієї хижацької сили, яка наполегливо пробивається до влади. Уважно вдивляючись в обличчя цієї сили, письменник
прагне проникнути у витоки її могутності і непохитної впевненості в собі. Але тут Гобсек повертається своєю другою стороною. Лихвар-практик поступається місцем буржуа-філософу і проникливого
аналітику. Досліджуючи закони сучасного світу, Гобсек робить висновок, що головним двигуном, визначальним суспільне життя в цьому світі, є гроші - золото, тому що «в золоті зосереджені всі сили
людства ... Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші? .. золото - ось духовна сутність всього суспільства ». Головний принцип лихваря, філософа - в житті потрібно спиратися на
щось таке, що дасть можливість задовольнити власний егоїзм і впливати на інших. Живучи за своїм принципом, Гобсек підпорядковує життя служінню золоту, використовує цілу систему самовиховання
і стає одним із справжніх володарів Парижа.
Образ Гобсека - реалістичний, але з явними романтичними прикметами. Туман минулого Гобсека, «можливо, колишнього корсара» , який зорав всі моря і океани, «торгував людьми та державними
таємницями». Неясно походження величезного багатства героя, повна загадок його справжнє життя. Майже глобальні масштаби особистості Гобсека, винятковий його філософський розум, вся його постать
символічна. «Цей дідуган, - говорить Дервіль, - раптом виріс в моїх очах, став фантастичною фігурою, уособленням золота». Але романтичний початок не суперечить суті характеру Гобсека, а
підкреслює риси бальзаківського реалізму.
На думку автора, культ матеріального і байдужість до моральних проблем калічать душі людей. Про це свідчить образ Гобсека, який, незважаючи на свої незвичайні природні таланти, деградує і
перетворюється на напівавтомат. Письменник вважає, що гроші оголюють і яскраво показують основний людський інстинкт - егоїзм.
· Чи згодні ви з тим, що за гроші можна купити совість?
· Наскільки наш час, наша мораль відрізняються від бальзаківських?
· То що ж тоді означає золото? Невже Гобсек має рацію, коли надає йому такого значення?
Так, без золота, значних коштів важко досягти успіху в суспільстві як у часи Бальзака, так, мабуть, і тепер, у наш час.
Ідеться про те, яку роль відіграє золото в житті людини. Якщо воно є самоціллю, то має згубний вплив, приводить
особистість до деградації, як це трапилося із Гобсеком. Якщо ж кошти є засобом для досягнення успіху в якійсь корисній справі (і для самої людини, і для суспільства), то вони сприяють розвиткові
особистості.
Коли немає особистого щастя, друзів, взаємності в коханні, то мало допомагають навіть значні кошти. Недаремно
кажуть, що «й багаті теж плачуть».
Мабуть, кожна людина повинна бути забезпеченою на такому рівні, щоб мала змогу гармонійно розвиватися. Саме ж багатство заради багатства користі не приносить.
Микола Гоголь (1809—1852) — російський і український письменник.
Вплив української культури на розвиток його творчості
Відомості про життя М. Гоголя та цікаві вислови про нього
«Російська мова Гоголя була не рідна, а вивчена, сильно перейнята українською стихією... він думав по-українському, а пишучи свої твори, перекладав їх російською мовою. якби Гоголь пожив довше
в українському оточенні , не тинявся серед чужинців, за кордоном, то він став би українським письменником» (В. Дорошенко).
«Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити. тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури» (А. Перетц).
«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини. Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче. Українець зробив величезний внесок у
сусідню літературу, а подяки жодної» (Я. Славутич).
«У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані» (О. Мандельштам).
«Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і
естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм» (П. Міхед).
«Я з усіх сил намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь» (Л. Толстой).
«Як письменник, Гоголь сформувався на ґрунті староукраїнської літератури, його творчість увібрала в себе родові барокові ознаки, тому гоголівські твори близькі до української барокової
проповіді, повчального слова. і до старої інтермедії, вертепної драми, побутового анекдоту, бурлеску» (Ю. Барабаш).
• «Скажу вам одне слово про те, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяких переваг не дав би ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину
перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і кожній притаманні такі риси, яких не має інша.» (М. Гоголь).
Високий гуманізм письменника в зображенні в повісті
«Шинель» трагічної долі «маленької людини»
Усі ми вийшли із «Шинелі» Гоголя.
Ф. Достоєвський
Історія написання повісті «Шинель»
Якось Гоголь почув історію про бідного чиновника, який дуже любив полювання. Ціною жорсткої економії і виснажливої понаднормової праці він зібрав гроші і купив собі дорогу рушницю. Але першого ж
дня, коли він на човні вирушив Фінською затокою, рушниця упала в воду. Утрата так засмутила чиновника, що він захворів і був на межі життя і смерті. Товариші дізнались про цю пригоду, зібрали
гроші й купили йому таку саму рушницю. Із цієї історії виник задум написати повість, у якій би розповідалось про бідного чиновника, що виплекав собі мрію, а потім утратив бажане. Цією чудовою
повістю Гоголь увів у літературу образ «маленької людини», яка живе безпросвітним життям, і позбавлена елементарної поваги до себе.
Складання плану повісті
1) Акакій Акакійович і ділові папери в департаменті.
2) Шинель — образ-символ його життя.
3) Шинель ремонту не підлягає.
4) Шинель готова. Вітання колег.
5) Лихо на темній площі.
6) Зустріч із байдужістю «значних людей».
7) Хвороба та смерть.
8) Поява примари на вулицях Петербургу.
9) Генеральська шинель підійшла мерцю за розміром.
« «Вільне письмо» за темою «Маленька людина»
Зразок.
Маленька людина. Непомітне та нікому не потрібне життя. Але ж життя, хоч і чуже. Напевно, важко жити такій людині, якщо вона нікому не потрібна, не може навіть сподіватись на захист або увагу
оточуючих. Нічого, крім насмішок, вона не отримує. Із самотністю, душевним болем, життєвими негараздами вона залишається «один на один». Сумно. А чи нема навколо нас таких людей, які потребують
уваги та доброго слова? Чи може кожен із нас бути впевненим, що сам не стане такою «маленькою людиною»? І чи не з таких «маленьких людей» складається людство?
Шинель
1842
Краткое содержание повести.
Читается за 5 мин.
Оригинал — за 20−40 мин.
История, произошедшая с Акакием Акакиевичем Башмачкиным, начинается с рассказа о его рождении и причудливом его именовании и переходит к повествованию о службе его в должности титулярного
советника.
Многие молодые чиновники, подсмеиваясь, чинят ему докуки, осыпают бумажками, толкают под руку, — и лишь когда вовсе невмоготу, он говорит: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?» — голосом,
преклоняющим на жалость. Акакий Акакиевич, чья служба состоит в переписывании бумаг, исполняет ее с любовью и, даже придя из присутствия и наскоро похлебав щей своих, вынимает баночку с чернилами
и переписывает бумаги, принесённые на дом, а если таковых нет, то нарочно снимает для себя копию с какого-нибудь документа с замысловатым адресом. Развлечений, услады приятельства для него не
существует, «написавшись всласть, он ложился спать», с улыбкою предвкушая завтрашнее переписывание.
Однако таковую размеренность жизни нарушает непредвиденное происшествие. Однажды утром, после многократных внушений, сделанных петербургским морозом, Акакий Акакиевич, изучив свою шинель
(настолько утратившую вид, что в департаменте давно именовали ее капотом), замечает, что на плечах и спине она совершенно сквозит. Он решает нести ее к портному Петровичу, чьи повадки и биография
вкратце, но не без детальности изложена. Петрович осматривает капот и заявляет, что поправить ничего нельзя, а придётся делать новую шинель. Потрясённый названною Петровичем ценой, Акакий
Акакиевич решает, что выбрал неудачное время, и приходит, когда, по расчётам, Петрович похмелен, а потому и более сговорчив. Но Петрович стоит на своём. Увидев, что без новой шинели не обойтись,
Акакий Акакиевич приискивает, как достать те восемьдесят рублей, за которые, по его мнению, Петрович возьмётся за дело. Он решается уменьшить «обыкновенные издержки»: не пить чаю по вечерам, не
зажигать свечи, ступать на цыпочках, дабы не истереть преждевременно подмёток, реже отдавать прачке белье, а чтобы не занашивалось, дома оставаться в одном халате.
Жизнь его меняется совершенно: мечта о шинели сопутствует ему, как приятная подруга жизни. Каждый месяц он наведывается к Петровичу поговорить о шинели. Ожидаемое награждение к празднику, против
ожидания, оказывается большим на двадцать рублей, и однажды Акакий Акакиевич с Петровичем отправляется в лавки. И сукно, и коленкор на подкладку, и кошка на воротник, и работа Петровича — все
оказывается выше всяких похвал, и, ввиду начавшихся морозов, Акакий Акакиевич однажды отправляется в департамент в новой шинели. Событие сие не остаётся незамеченным, все хвалят шинель и требуют
от Акакия Акакиевича по такому случаю задать вечер, и только вмешательство некоего чиновника (как нарочно именинника), позвавшего всех на чай, спасает смущённого Акакия Акакиевича.
После дня, бывшего для него точно большой торжественный праздник, Акакий Акакиевич возвращается домой, весело обедает и, посибаритствовав без дел, направляется к чиновнику в дальнюю часть города.
Снова все хвалят его шинель, но вскоре обращаются к висту, ужину, шампанскому. Принуждённый к тому же Акакий Акакиевич чувствует необычное веселье, но, памятуя о позднем часе, потихоньку уходит
домой. Поначалу возбуждённый, он даже устремляется за какой-то дамой («у которой всякая часть тела была исполнена необыкновенного движения»), но потянувшиеся вскоре пустынные улицы внушают ему
невольный страх. Посреди огромной пустынной площади его останавливают какие-то люди с усами и снимают с него шинель.
Начинаются злоключения Акакия Акакиевича. Он не находит помощи у частного пристава. В присутствии, куда приходит он спустя день в старом капоте своём, его жалеют и думают даже сделать складчину,
но, собрав сущую безделицу, дают совет отправиться к значительному лицу, кое может поспособствовать более успешному поиску шинели. Далее описываются приёмы и обычаи значительного лица, ставшего
значительным лишь недавно, а потому озабоченным, как бы придать себе большей значительности: «Строгость, строгость и — строгость», — говаривал он обыкновенно. Желая поразить своего приятеля, с
коим не виделся много лет, он жестоко распекает Акакия Акакиевича, который, по его мнению, обратился к нему не по форме. Не чуя ног, добирается тот до дома и сваливается с сильною горячкой.
Несколько дней беспамятства и бреда — и Акакий Акакиевич умирает, о чем лишь на четвёртый после похорон день узнают в департаменте. Вскоре становится известно, что по ночам возле Калинкина моста
показывается мертвец, сдирающий со всех, не разбирая чина и звания, шинели. Кто-то узнает в нем Акакия Акакиевича. Предпринимаемые полицией усилия для поимки мертвеца пропадают втуне.
В то время одно значительное лицо, коему не чуждо сострадание, узнав, что Башмачкин скоропостижно умер, остаётся страшно этим потрясён и, чтобы сколько-нибудь развлечься, отправляется на
приятельскую вечеринку, откуда едет не домой, а к знакомой даме Каролине Ивановне, и, среди страшной непогоды, вдруг чувствует, что кто-то ухватил его за воротник. В ужасе он узнает Акакия
Акакиевича, коий торжествующе стаскивает с него шинель. Бледный и перепуганный, значительное лицо возвращается домой и впредь уже не распекает со строгостью своих подчинённых. Появление же
чиновника-мертвеца с тех пор совершенно прекращается, а встретившееся несколько позже коломенскому будочнику привидение было уже значительно выше ростом и носило преогромные усы.
Зображення трагічної долі «маленької» людини в повісті М.В.Гоголя «Шинель»
Питання до твору:
- Яким було життя Акакія Акакійовича?
- Як би ви назвали його, зважаючи на рід діяльності і ставлення до своєї роботи?(Людина–ксерокс)
- Що наповнювало внутрішній світ Башмачкіна?
- Яким було його зовнішнє оточення?
- Чи мав Башмачкін мету в житті, мрію?(ні)
- Коли вона у нього з’явилася та у зв’язку з чим? (Стало холодно в старій шинелі)
- Про що він почав мріяти, чи можна його прагнення назвати високими? (Про шинель; убоге життя – убогі мрії)
- Скільки коштувала шинель? (150-200 рублів, можна домовитись за 80)
- Чи були такі гроші в Башмачкіна? (Лише 40)
- На які жертви він пішов заради здійснення мрії?
- Як вплинуло на героя прагнення пошити шинель?
- Яким був для нього день в обнові?
- Як поводився Акакій Акакійович на вечорі в помічника столоначальника? (не знав, куди подіти руки;нудьгував;навіть два бокали
шампанського не дали забути, що час іти додому)
- Про що це свідчить? (Таке життя для нього нове, незрозуміле; він не вміє відпочивати так, як інші).
- Що трапилося того вечора? (Вкрали шинель)
- Як до цього поставилися чиновники, будочник? (З байдужістю – будочник; з насмішкою та співчуттям – чиновники в департаменті)
- Які зміни сталися з Башмачкіним?
- Як вплинула розмова з генералом на Акакія Акакійовича? (Захворів і помер)
- Що спричинило смерть Башмачкіна? (Образа, втрата сенсу існування)
- Які епізоди життя йому примарилися? Що об’єднувало їх? (Шинель)
- Який спадок залишив Акакій Акакійович?
- Як відреагували на сумну подію в департаменті? (Взяли на місце Башмачкіна нового чиновника)
- Чи відрізнявся він від Башмачкіна? (Вищий на зріст і ставив букви «похиліше»)
- Яка подія після смерті Акакія Акакійовича збурила нудне життя Петербурга?(Поява привида, що здирає з перехожих шинелі)
- Що заспокоїло привида? (Шинель, знята з генерала)
- Яким ми бачимо Акакія Акакійовича в цьому епізоді? (Рішучим, грізним, він прагне помсти).
- Як ви думаєте, що його змінило? (Смерть, він вже нікого не боїться)
- Яке, на ваш погляд, ставлення автора до живого Башмачкіна і його привида?(Живому співчуває; як і привид персонажа, прагне справедливості).
- Чому привид знімає шинель з усіх, «не разбирая чина и звания»? (Це помста за байдужість: ніхто не заступився за нього, не допоміг)
Висновок:в повісті «Шинель» Гоголь вперше зобразив персонажа приниженого, ніким не захищеного – «маленьку людину» з її убогим життям, нікчемними мріями і незначними радощами.
Словникова робота.
«Маленька людина» в літературі – визначення різних героїв, яких об’єднує те, що вони посідають найнижчі місця у соціальній ієрархії. Ця обставина визначає їхню психологію та громадську
поведінку(приниженість, поєднана з відчуттям несправедливості, ураженої гордості).
КОМЕДІЯ "РЕВІЗОР"
ДО ВИВЧЕННЯ КОМЕДІЇ «РЕВІЗОР»
У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА
ПРО СЮЖЕТ «РЕВІЗОРА»
Відомо, що сюжет «Ревізора» Миколі Гоголю підказав Олександр Пушкін. Микола Васильович писав, що Пушкін розповідав йому про Павла Свіньєва, який, приїхавши до Бессарабії, видавав себе за
важливого петербурзького чиновника, і лише тоді, коли він почав брати клопотання в арештантів, був викритий. Крім того, Пушкін розповів Гоголю, як 1833 р., коли він збирав матеріали з історії
повстання Пугачова, місцеве населення його прийняло за таємного ревізора, який мав проінспектувати губернську адміністрацію.
Цікаво, що 1827 р. відомий український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко написав комедію зі схожим сюжетом «Приїжджий із столиці, або Метушня у повітовому місті». Справді, комедії М. Гоголя
та Г. Квітки-Основ’яненка дуже подібні за сюжетом й образною системою. Ця схожість зумовлена тим, що обидва письменники в основу своїх творів поклали відомий анекдот про вдаваного ревізора.
Недруги Гоголя намагалися використати факт схожості його п’єси й комедії Квітки-Основ’яненка для того, щоб применшити роль «Ревізора» в житті суспільства. Сам же Г. Квітка-Основ’яненко був
неприємно вражений, що його сприймають як суперника Гоголя. Він високо оцінював «Ревізора», на чому неодноразово наголошував у листах.
Як зазначає українська дослідниця В. Мацапура, «новаторський характер гоголівської комедії “Ревізор” по-справжньому усвідомлюється в порівнянні з творами, близькими за тематикою й мотивною
організацією. До таких творів належить насамперед “Приїжджий із столиці” Квітки-Основ’яненка. Порівняльний аналіз двох комедій підкреслює самобутність створеного Гоголем шедевра, значення його
художніх відкриттів, а також те, що кожен з авторів по-своєму підійшов до висвітлення традиційного сюжету про вдаваного ревізора».
Комедія була написана М. Гоголем 1836 р., а копітка робота над удосконаленням тексту тривала до 1842 р.
«У “Ревізорі”, — наголошував письменник, — я вирішив зібрати в одну купу все погане у Росії, що я тільки знав, усі несправедливості, що відбуваються в тих місцях і в тих випадках, де більш за все
вимагається від людини справедливості, й один раз посміятися з усього».
Хлестаков
Головний персонаж комедії – «років двадцяти трьох», «тоненький, худенький», «непоганий зовнішності» молодий чоловік. Хлестаков одягнений не в службову форму – «в
партикулярном сукня», з сукна «важливого, аглицкого». По чину він всього-навсього колезький реєстратор, але «по костюму» і «петербурзької фізіономії» його і прийняли «за генерал-губернатора».
«Було б що-небудь путнє», зневажає його слуга Осип, «а то ж елистратишка простий». Наївний і порожній улюбленець-дворянчик, пропалюючий гроші свого батька. За висловом слуги, «батюшка надсилає
гроші», а Хлестаков «справою не займається», — «в карти грає» так гуляє «по пришпекту».
В образах чиновників у комедії «Ревізор» автор показав повальне хабарництво і казнокрадство, презирство до простого народу і зловживання владою. Хабарник, гравець і кріпосник — Хлестаков не має
поняття, що таке добро і зло, і може зробити будь-яку підлість. Слуга голодує, а йому все одно. Хлестаков легко переходить від зарозумілості до приниження, від вихваляння до боягузтва. Він
нестримно бреше, а всі бачать в цьому виконання своїх бажань і їх зовсім не бентежить, коли, завравшись, Хлестаков вистачить зайвого. Всіма вчинками героя керує марнославство, для нього
найголовніше – пустити пил в очі. Хлестаков — пустушка «без царя в голові», у якого в думках «незвичайна легкість». Він уособлення порожнечі, тупості і фанфаронства, схожий на порожню посудину,
який чим завгодно можна наповнити. Можливо, тому чиновники міста NN і прийняли його за важливу персону. За їх уявленням, саме так і повинен себе вести хабарник-чиновник. У комедії «Ревізор» образ
головного героя не тільки один з найбільш яскравих, але і абсолютно новий у літературі. Його прізвище стала номінальною. Нестримне вихваляння і брехня так і називають — «хлестаковщина».
Глава міста NN
Оин з головних персонажів – городничий Сквознік-Дмухановскій. На прикладі цього героя автор розкриває «все погане», що характеризує чиновників того часу. Антон Антонович «стурбований» тільки тим,
щоб «не пропустити» нічого з того, що саме пливе в руки». На відміну від Хлестакова, городничий хитрий і розважливий у всіх справах. Він відчуває себе в цьому місті повновладним господарем.
Хабарництво для нього цілком нормальне явище. За хабар він звільняє сина купчихи від рекрутчини, а замість нього відправляє чоловіка слесарши Пошлепкиной.
Моральних норм для нього не існує: щоб зібрати побільше поборів, — відзначає двічі на рік іменини. Він ходить в храм і впевнений, що «твердий у вірі». Але це не завадило йому покласти гроші для
будівництва церкви собі в кишеню, а в звіті написати, що вона «згоріла» ледь «почала будуватися». У спілкуванні з підлеглими городничий грубий і деспотичний. Інакше він веде себе з Хлєстаковим.
Йому він постійно догоджає, примудряється «ввернути» йому грошей, каже запобігливо і шанобливо. На прикладі цього героя автор показує хабарництво і чиношанування, типові риси російського
чиновника.
Центральні персонажі твору
У комедії «Ревізор» характеристики чиновників показують, що служителів з містечка NN важко назвати чесними людьми, що працюють на славу своєї батьківщини, що, власне, і має бути метою державних
службовців. Доглядач училищ заляканий до такої міри, що «кидається» тільки від імені вищестоящого начальника. Лука Лукич зізнається, що «заговори» з ним хто-небудь чином вище», то у нього одразу
й душі немає», і «мова завязнул». Хлопів і віддає перевагу вчителям під стать собі – нехай тупий, зате не допускає вільних думок. Якість освіти та навчального процесу його не хвилює – лише б
зовні все було пристойно.
Суддя Ляпкін-Тяпкін виробляє всі судові і юридичні процедури в місті. Чудово передає образ чиновників у комедії «Ревізор» і «мовець» прізвище Ляпкін-Тяпкін, і цілком відповідає його
ставлення до служби – там все настільки заплутано, просякнуте наклепом і доносами, що судові справи і заглядати не варто. Місце і становище забезпечують Аммосу Федоровичу владу в місті. Він може
не тільки вільно триматися з городничим, але і оскаржувати його думку. Тим більше він найрозумніший у місті — прочитав за все життя кілька книг. Його улюблене заняття – полювання, їй він приділяє
не тільки весь свій час, бере відкрито хабара, але і ставить себе в приклад: «Я беру хабарі. Але чим? Цуценятами. Це ж зовсім інша справа». Багаторічні хабара і тяганина – такий суд у місті NN.
Чиновники міста NN
Є ще кілька яскравих героїв в комедії «Ревізор». Характеристика чиновників допоможе зрозуміти, що і другорядні персонажі не менш цікаві. «Товстий» і «неповороткий» попечитель богоугодних закладів
– проноза і шахрай. Артемій Пилипович не дбає ні про заклад, ввіреному йому, ні про хворих. Суниця махнув рукою на лікарні: «Якщо одужають, то і так видужають, якщо помре, то і так помре».
Головним його «талантом» є доноси. Уявному ревізорові він доносить на своїх колег.
Поштмейстер Шпекін займається цілком «нешкідливим» справою – читає чужі листи, але не бачить в цьому нічого поганого: «Люблю дізнатися, що на світлі нового». Простодушний і наївний чоловік, через
листи він дивиться на світ, якого ніколи не бачив. Саме Шпекін з’ясовує першим, що Хлестаков не той, за кого його приймають.
Міські поміщики Бобчинський і Добчинський – міські пліткарі, вони живуть тільки заради того, щоб всім підряд розповідати про що-небудь. Як писав автор, ці персонажі страждають «коростою мови»,
«кажуть скороговоркою» і «допомагають жестами і руками». Саме вони переконали всіх у місті NN, що Хлестаков і є перевіряючий.
Пристав Уховертов, поліцейські Держиморда і Свистунов тільки підкреслюють характер того, що відбувається, і уособлюють собою грубе свавілля, беззаконня та пияцтво, що панують у місті.
Сатира у комедії Гоголя
Описуючи світ хабарників і казнокрадів, автор використовує художні прийоми, за допомогою яких йому вдалося створити яскраві незабутні образи. На перших же сторінках твору читач, прочитавши
прізвища повітового лікаря і приватного пристава, вже має уявлення про них. Крім прийомів сатиричного зображення чиновників у комедії «Ревізор», автор дав критичні характеристики своїм героям,
які допомагають зрозуміти персонажів. Наприклад, городничий «хабарник, а веде себе солідно»; Хлестаков «без царя в голові»; поштмейстер «простодушний до наївності».
Яскраві характеристики і викриття пороків чиновників у комедії «Ревізор» дано і в листах Хлестакова до свого приятеля. Він відверто називає, наприклад, Суницю «свинею в ярмулці». Основним
художнім прийомом автора є гіпербола. Як приклад, тут можна назвати лекаря Гибнера, який не може навіть спілкуватися з хворими, бо не знає досконало російську мову. Гиперболична і сама фабула,
але в міру розвитку сюжету, гіпербола змінюється гротеском. Хапаються за Хлестакова, як за рятівну соломинку, чиновники не можуть оцінити всю абсурдність того, що відбувається, і нагромождают
недоладності одну на іншу.
Розв’язка настає швидко: лист Хлестакова дає всьому просте пояснення. Далі, автор використовує прийом, який став дуже популярним і показує, що дія комедії виходить за межі сцени і, насправді,
переноситься на неосяжні російські простори — герой звертається зі сцени до залу: «Чому смієтеся? — Над собою смієтеся!».
Г. Ібсен «Ляльковий дім». Аналіз твору
Жанр — соціально-психологічна драма.
Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.
Проблематика:
üпроблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей;
ü«втрати ілюзій» під впливом обставин;
ü істинних і фальшивих ідеалів і цінностей;
üпроблема жіночої емансипації.
Конфлікт:
üсоціальний — зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства;
ü сюжетний — таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам;
üпсихологічний — «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість.
Особливості композиції. (3 дії)
üП’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть
сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі.
üДія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою.
üДія п’єси розгортається протягом 3-х днів.
ü«Ляльковий дім» — це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими — класичний зразок соціально-психологічної драми.
Центральна тема п’єси «Ляльковий дім» — становище жінки в суспільстві Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму. Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»:
йдеться про свободу людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство 1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу.
üКомпозиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що
злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена
називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей.
Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.
Елементи сюжету «Ляльковий дім»
Експозиція: переддень Різдва. Хельмер призначений директором Акціонерного банку. Нора весела, безтурботна й щаслива.
Зав’язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Крогстада у Хельмерів. Христина за допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Крогстад вимагає,
щоб Нора вплинула на чоловіка.
Розвиток дії. Крогстад шантажує Нору. Танець Нори. Хельмер одержує листа Крогстада. Страх Хельмера за своє суспільне становище. Крогстад повертає боргове зобов’язання Нори.
Хельмер «пробачає» Нору. Кульмінація. Ідейна дискусія між подружжям. Нора заявляє про своє право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись
правилами, вільно висловлювати свої погляди, а не залежати від чужих думок.
Розв’язка. Відкритий фінал. Щоб знайти себе і «стати особистістю», Нора залишає будинок і дітей.
Символіка драми «Ляльковий дім»
ü«Ляльковий дім» — це дім фальшивих цінностей, за якими крилися егоїзм, духовна порожнеча, роз’єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали у кохання, шлюб, сімейну злагоду і
навіть людську гідність і честь.
üЯлинка (була живою і красивою, і коли її зрізали поступово зав’яла) — подружнє життя Нори (ідеальні стосунки в родині були лише видимістю, насправді кожен із них, як Нора, так і її чоловік
по-різному сприймали шлюб, і тому це призвело до трагічної розв’язки)
üМигдалеве печиво (спочатку їла ховаючись від чоловіка, потім — відкрито) — внутрішнє «я» Нори (героїня була для чоловіка лише «лялькою», але потім вона вирішила показати себе зовсім з
іншого боку, на що не сподівався чоловік)
üОбраз Крогстада — неприємності (Нора грала з дітьми — і раптом зловіщою тінню з’явився Крогстад, який і розпалив вогнище у родині)
üОбраз тарантели — передчуття невідворотності катастрофи (Нора танцювала, переживаючи глибокі душевні страждання, вона зрозуміла, що наближалася страшна гроза; танок за контрастом підкреслив
напругу душевних сил Нори, адже вона танцювала у той момент, коли вирішувалася її доля)
üМаскарадні костюми — ролі і маски героїв (зокрема Нори) у реальному житті (настане час, коли маски необхідно буде зняти, тоді настануть справжні неприємності, вирішити які швидко буде
просто неможливо)
Втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”:
а) внутрішня дія;
б) “дотекстова” зав’язка конфлікту;
в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору;
г) відкритий фінал.
Сюжет драми «Ляльковий дім»
Дія відбувається в будинку Хельмера перед Різдвом. Нора повертається з міста з подарунками для сім’ї, чоловік докоряє її в марнотратстві: він лише недавно отримав посаду директора банку, і
платню йому підвищать тільки через три місяці, а жити в борг для нього абсолютно неприйнятно. Нора, «марнотратчиця», «пташка», «білочка», як кличе її Торвальд, у відповідь тільки віджартовується,
вона виглядає безтурботною і легковажною. Приїжджає давня подруга Нори фру Лінне: після смерті чоловіка вона залишилася без засобів до існування і змушена шукати роботу. Нора розповідає їй, що,
коли Торвальд був хворий, їй довелося зайняти грошей, щоб за порадою лікарів відвезти його на рік до Італії. Тепер вона змушена виплачувати борг, але розповісти про це Хельмеру не може: він
думає, що гроші позичив батько Нори. Тепер вона змушена відмовляти собі у всьому і займатися дрібним підробітком. В цей час до Хельмер приходить Крогстад — саме у нього Нора позичила гроші.
Хельмер позбавив Крогстада місця в банку, і тепер той просить Нору вплинути на чоловіка, погрожуючи їй викриттям. До того ж Нора підробила підпис батька на векселі, і Крогстад знає про це. Нора
чесно намагається умовити чоловіка залишити Крогстада, але той не погоджується, до того ж на це місце він вже взяв фру Лінне. Зрозумівши, що нічого не вийшло, Крогстад залишає в поштовій скриньці
лист для Торвальда, в якому описує ситуацію з боргом Нори. Нора вигадує всілякі приводи, щоб не пустити Торвальда до поштової скриньки. Фру Лінне, прагнучи допомогти Норі, відправляється до
Крогстаду: виявляється, колись вони любили один одного, але вона вийшла заміж за іншого, більш забезпеченого. Тепер фру Лінне пропонує «протягнути один одному руки»: їй хочеться жити заради
когось. Крогстад щасливий і готовий навіть забрати свій лист, але фру Лінне вмовляє його не робити цього: вона вважає, що таємниця повинна розкритися. Торвальд і Нора повертаються з різдвяної
вечірки, і нещасливий лист нарешті витягується з ящика. Торвальд розгніваний, він називає дружину лицеміркою, брехухою, злочинницею, каже, що не довірить їй виховання дітей. Тут же служниця
приносить ще один лист: Крогстад повернув розписку Нори. Торвальд щасливий, Нора для нього знову перетворюється на «невсипущу-пташку», «голубку». Однак Нора заявляє йому, що йде з дому: «Я була
тут твоєї лялечкою-дружиною, як вдома у тата була татовою лялечкою-дочкою <…> Я думаю, що перш за все я людина, так само як і ти, або, по крайній міру, повинна постаратися стати людиною
<…> я не можу більше задовольнятися тим, що говорить більшість і що говориться в книгах. Мені треба самій подумати про ці речі і спробувати розібратися в них ».
Собаче серце» аналіз
Рік публікації: 1968
Автор: Михайло Булгаков
Жанр: Сатира, Наукова фантастика
Головні герої: професор Пилип Пилипович Преображенський, його помічник і асистент доктор Іван Арнольдович Борменталь, пес Шарик, він же Поліграф Поліграфович Шаріков.
Другорядні персонажі: голова будинкового комітету Швондер, кухарка і домробітниця, двірник.
Композиція «Собаче серце»
Зав’язка повісті — професор знаходить на вулиці бездомного пса і приводить його до себе додому.
Кульмінаційних моментів кілька: операція з пересадки Шарику людських залоз; поява в квартирі професора представників домкома; професору приносять донос Шарикова, і професор з доктором вирішуються
на операцію по перетворенню Поліграфа знову в «наймилішого пса» Але кульмінацією можна вважати будь-який момент, коли Шариков здійснює свою Чергову витівку — піймання це кота у ванній або
погрози професору із застосуванням зброї.
Розв’язка — це останній візит Швондера в супроводі працівників міліції в квартиру професора.
Епілог — в квартирі Преображенського відновився спокій. Все залишилося на колишніх місцях — професор займається своїми справами, пес Шарик задоволений своїм собачим щастям.
Сюжет цієї повісті був цілком вигаданий письменником. У 20-ті роки минулого століття деякі вчені ставили практичні досліди, як на тваринах, так і на людях, подібні до тих операцій,
які проводив професор Преображенський.
Тема твору — це неймовірний експеримент, який закінчується перетворенням собаки в людину, а також наслідки, до яких це призвело. Використовуючи гротеск, автор вводить в звичайну міську дійсність
елементи фантастики.
Дія повісті починається з того, що професор Преображенський наважується провести експеримент по пересадці гіпофіза і сім’яних залоз людини бродячому собаці. Операція дає
дивовижний результат — пес починає поступово перетворюватися на людину. Причому, з часом, він все більше і більше нагадує свого «донора» — злодія і п’яницю Клима Чугункина. Так бездомний пес
Шарик стає Поліграфом Поліграфовичем Шариковим. Професор Преображенський і його помічник доктор Борменталь намагаються прищепити Шарикову хороші манери і виховати його, але всі їхні зусилля
виявляються марними. Їх підопічний отримує документи і вимагає прописку, постійно приходить п’яним, пристає до прислуги; він починає працювати у відділі по вилову бродячих тварин, приводить
додому жінку і пише на професора доніс. Шариков буквально руйнує життя професора, а також губить його віру в можливість перевиховання.
«Собаче серце» проблематика. Автор ставить перед читачем одразу кілька проблем. Це і питання втручання в закони природи — професор
Преображенський слідує найкращим намірам, але результат виявляється прямо протилежним. Він змушений боротися з непередбаченими наслідками свого експерименту. Також автор торкається питань
взаємин інтелігенції і народу в післяреволюційний час. В іронічних тонах Булгаков описує дурні бюрократичні зволікання і безкультур’я. Засуджує безграмотність,
невігластво і дурість. У творі часто використовується прийом контрасту — професор Преображенський і його оточення протиставляються агресивно-налаштованому і абсурдного
світу, розкритому через образи Швондера і інших членів домкома. Також автор часто використовує гротеск і іронію, підкреслюючи недоліки і безглуздість того, що
відбувається. Фінал повісті повчальний. Благі наміри Преображенського обертаються трагедією. Єдиним виходом стало повернення Шарика в початкове положення.
План «Собаче серце»
1. Голодний пес
2. Поява незнайомця, який пригостив пса ковбасою і забрав до себе додому.
3. Опис квартири професора, знайомство з її мешканцями.
4. Шарика нагодували і надали йому медичну допомогу.
5. Професор Преображенський веде прийом пацієнтів.
6. Перший візит домкома в квартиру професора.
7. За обідом професор викладає свої думки про існуючий лад і тих людей, які цей лад створюють.
8. Операція з пересадки Шарику донорського матеріалу.
9. Щоденник доктора Борменталя.
10. Перетворення Шарика в громадянина Шарікова.
11. Дружба Шарикова з головою будинкового комітету Швондером.
12. Шариков знайшов роботу. Після цього він остаточно розперезався.
13. Кінець Поліграфа Поліграфовича Шарікова.
14. Повернення Шарика
«Авторський задум та історія написання повісті «Собаче серце»
У січні 1925 року для журналу «Надра» М. Булгаков розпочав роботу над сатиричною повістю. Фабула повісті перегукується з романом відомого англійського письменника-фантаста Герберта Веллса
«Острів доктора Моро», в якому описані досліди професора Моро про перетворення хірургічним шляхом тварин у людей. Прототипом одного з головних героїв повісті М. Булгакова професора
Преображенського став дядько письменника, відомий у Москві лікар Н. М. Покровський.
Спочатку повість називалася «Собаче щастя. Жахлива історія», але невдовзі письменник змінив назву на «Собаче серце».
Л. Б. Каменєв, який ознайомився з рукописом М. Булгакова на прохання видавця «Надр» Ангарського, виніс твору вирок: «Це гострий памфлет на сучасність, друкувати в жодному разі не
можна».
І хоча в Булгакова вже був підписаний договір із МХАТом про постановку повісті на сцені, але через заборону договір був розірваний. А до самого письменника 7 травня 1926 року прийшли з обшуком і
вилучили не лише два екземпляри машинописного варіанту «Собачого серця», а й особисті щоденники.
Тож, завершена в березні 1926 року, повість прийшла до російського читача тільки в 1987 році. Хоча перша публікація твору відбулася в 1968 році одночасно в журналі «Грані» (Франкфурт) і в журналі
Алека Флегона «Студент» (Лондон). І лише
в 1987 році повість була видана в СРСР.
Від чиєї особи ведеться розповідь у перших
розділах? (Пролог, події перших розділів повісті ми бачимо очима собаки. Такий прийом відсторонення дає змогу автору «заховати» своє ставлення до подій і водночас найбільш
повно розкрити характер спостерігача через його сприйняття подій та їх оцінку. Учні відзначають розум, дотепність, спостережливість Шарика, його іронічність, ненависть до пролетарів, двірників і
швейцарів; здатність тварини і співчувати, і ненавидіти, і давати влучну оцінку вчинкам людей).
Хто ще, крім собаки, є оповідачами повісті? Навіщо авторові знадобилося кілька оповідачів? (Розповідь у творі ведеться то від імені собаки (до операції),
то доктора Борменталя (записи в щоденнику, спостереження за зміною стану Шарика після операції), то професора Преображенського, то Швондера, то Шарикова. Автор намагається зайняти позицію
«неупередженого» коментатора подій, його голос іноді зливається з голосом Преображенського, Борменталя і навіть із голосом Шарика. І все це задля об’єктивності зображення експерименту і його
наслідків).
Кільцева композиція твору
У житті собаки Шарика відбувається щаслива випадковість — він опиняється в розкішній професорській квартирі. Проте пес потрібен професорові не для забави. Над ним задуманий фантастичний
експеримент — перетворити його на людину, що згодом вдається зробити професору Преображенському. Так безпритульний пес Шарик стає Поліграфом Поліграфовичем Шариковим, і починає все більше і
більше нагадувати свого донора — злодія й п’яницю Клима Чугункіна. Шариков руйнує затишний світ квартири професора Преображенського, і лікар змушений повернути пацієнта до його первісного стану —
собаки. Преображенський мав гарні наміри, але результат виявляється прямо протилежний, і він змушений боротися з наслідками свого експерименту. Поліграф Шариков зник, ніби його й не існувало
зовсім.
Порівняльна характеристика Шарика і Шарикова
Шарик
Шариков
Нещасний Добродушний Нахабний Дурний
Хитрий Зухвалий
Іронічний Підступний
Відданий Аморальний
Милий
Самовпевнений
Довірливий Жорстокий
Романтичний Продажний
Грубий
Безграмотний
Агресивний
